ЛІТУРГІЧНА КОМІСІЯ ТА ЇЇ ПЕРЕКЛАДИ ПІД ПРОВОДОМ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА

Bohoslovia 49 (1985) p.  151-166

ЛІТУРГІЧНА КОМІСІЯ ТА ЇЇ ПЕРЕКЛАДИ ПІД ПРОВОДОМ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА

Під час другої сесії Вселенського Собору Ватиканського Другого (29 вересня-4 грудня), вже після приїзду до Риму Патріяр-ха Йосифа, на засіданнях Українського Католицького Єпископа­ту 1963 року, на пропозицію Блаженнішого Йосифа створено Міжепархіяльну Літургічну Комісію. Вже на засіданнях 12-14 жовтня 1959 року в Римі, з нагоди посвячення Малої Семінарії, виринула проблема створення компетентного органу Українського Єпископату, який постійно займався б літургічними справами. У Протоколах тих засідань є занотовано: «Конференція просила Архиєпископа Кир Івана Бучка створити в Римі Літургічний Центр, а інших Єпископів прошено іменувати референтів у своїх Епархіях».

Це рішення III-ої Єпископської Конференції можна вважати за почин до оснування і за напрямну для дальшого розвитку Літургічної Комісії. До літургічних проблем — справа свят, постів, заборонених часів в Українській Церкві, святкування Непорочного Зачаття, видання Архиєратикона — наш Єпископат повернувся на засіданнях 2-3 липня 1962 року у Вінніпегу, але без конкретних рішень. Щойно після приїзду до Риму Блаженнішого Йосифа, на черговій Єпископській Конференції, тобто на засіданнях Першого Архиєпископського Синоду на 9-му засіданні 28 листопада 1963 року в Протоколах є записано: «У дусі теперішнього Вселенського Собору й аналогічно до Партикулярних Церков інших народностей, Конференція покликала до життя серед українців католиків Міжепархіяльну Літургічну Комісію. її очолює Преосвященний Кир Іван Бучко із Всеч. о. Шамбеляном М. Марусиним у Римі. Однак кожний Ієрарх місця створить у себе таку саму Епархіяльну Літургічну Комісію і один з її членів буде виделеґований Ієрархом місця як член до Міжепархіяльної Літургічної Комісії; до трьох місяців перешле він на письмі бажання своєї Епархіяльної Комісії і у майбутньому кореспонденційно буде порозуміватися з обома комісіями в літургічних справах. КОНФЕРЕНЦІЯ ДОРУЧАЄ МІЖЕПАРХІЯЛЬНІИ КОМІСІЇ ЗАЙНЯТИСЯ У ДУСІ СОБОРУ ПЕРЕКЛАДОМ БОГОСЛУЖБОВИХ КНИГ І СКОРОЧЕННЯ ЇХ БОГОСЛУЖБ».

Плян створення Міжепархіяльної Літургічної Комісії був рішений вже раніше; 7 листопада 1963 року на 6-му засіданні Єпископської Конференції було постановлено: «Остаточно Конференція вирішила зробити в дусі Собору такі скорочення у церковних Богослуженнях, які Міжепархіяльна Літургічна Комісія, по глубоких студіях, їх предложить» (Протокол).

Початково всіх делегатів було 16 (17). Міжепархіяльну Літургічну Комісію з доручення Блаженнішого Йосифа очолив Архиєпископ Кир Іван Бучко: з ним співпрацювали початково, як стисліший виконавчий орган, о. д-р Мирослав Марусин (як делегат Львівської Архиепархії і секретар Комісії; о. д-р Іван Хома і о. Роман Даниляк, делегат Епархії Торонта. МЛК розпочала свою працю весною 1964 року. Предсідник, о. Мирослав Марусин -секретар, і делегат Львівської Архиепархії, о. Роман Даниляк, делегат Епархії Торонта.

Друге засідання МЛКомісії відбулося 29 квітня, на якому брав. участь, крім вище згаданих осіб, о. д-р Сильвестер Кіш, делегат Крижевацької Епархії. На Ш-м засіданні Комісії, яке відбулося 19 травня 1964 року, виринув новий факт: після того, як Блаженніший Йосиф одержав Протокол 1-го засідання Комісії (ЗО квітня 1964), негайно, з датою 6 травня 1964 року, він звернув увагу Предсідникові Комісії, що в Протоколі справа МЛКомісії не вірно зреферована, «немов би наша теперішня МЛК була якоюсь новою установою», що почала існувати на підставі вирішення нашої Єпископської Конференції відбутої під проводом Первоієрарха Митрополита Йосифа під час другої сесії Вселенського Собору. «Правдою однак є, що така МЛК була створена вже під час пам'ятної Єпископської Конференції, відбутої в Римі 1929 року». «Згадана МЛК не була розв'язана». Отже, провід в цій Комісії належить Верховному Архиєпископові, або тому, кого він схоче виделеґувати на свого Представника. На цій засаді провід в Міжепархіяльній Літургічній Комісії може виконувати Архиєпископ Кир Іван Бучко під тією умовою, що він буде «Представником Митрополита Первоієрарха, бо не було б допускаєме канонічно, щоби в такій установі як МЛК проводив хто інший» (Протокол). Тоді зайшла така зміна: Кир Іван Бучко - Представник Митрополита Первоієрарха, Предсідник Комісії, а о. д-р М. Марусин, делегат Апостольського Візитатора і секретар Комісії. І додано: «Провід і одобрення рішень є залежні від Киє­ве - Галицького Первоієрарха». Причини такої рішучої постави пок. Патріярха Йосифа були в тому, що він хотів боронити принцип єдности й помісности нашої Церкви і тяглість зусиль її прово­ду зберегти цю єдність і Помісність. Знаємо, що два головні компоненти становлять ту основну рису, яка надає своєрідно-питомого характеру кожній Помісній Церкві: по-перше, Лі-тургічні Книги, що є джерелом і нормою літургічно-обрядової практики даної Помісної Церкви; по-друге, помісне церковне право («юс партікуляре»), що є нормою ієрархічної структури і джерелом правопорядку, що керує життям даної Помісної Церкви. Нашою темою є справа літургічних книг.

На другому засіданні Єпископської Конференції 17 вересня 1964 року (всіх засідань того року було 11) — Архиєпископ Кир Іван Бучко подав звідомлення про праці й підсумки МЛКомісії на 23-х сторінках машинопису за час від 1-го січня до 12 вересня 1964 року. Друге звідомлення Кир Іван Бучко подав 1-го липня 1965 року. Воно було вислане до всіх делегатів Епархіяльних Літургічних Комісій з наміренням на найближчому засіданні Єпископської Конференції проаналізувати його і вирішити спільно напрямні до дальшої праці МЛКомісії. Він писав до Владик 14 вересня 1965 року: «По предложенні в минулому році (1964), дня 12 вересня, довшого звідомлення (ч. МЛК, 9819-64) й підсумків праці нашої МЛК за час від 1 січня до 12 вересня 1964 року, і по висланні чергового звідомлення (ч. МЛК. 943-65) з дня 1-го липня 1965 року, маю честь предложити при цьому письмі чергове звідомлення про дотеперішній стан праці МЛКомісії з просьбою прийняти його до відома і на найближчих засіданнях нашої Єпископської Конференції спільно вирішити напрямні для дальшої праці МЛКомісії. При цьому дозволю собі завважити, що перше, 23 сторінкове зві­домлення МЛК не було взяте в належний спосіб до уваги на на­радах нашої Єпископської Конференції, ані не вирішено бажаних напрямних для праці МЛК, ані деяких виразних предложень МЛК, а через те праця МЛК не поступає належним темпом. Дозволю собі просити, щоби кожна окрема точка нинішнього звідомлення була предметом застанови нашої Єпископської Конференції, та щоби вирішено засадничо, які зміни можна допустити у відправі наших Богослужб включно з уживанням живої української літературної мови» (Супровідний Лист). Це третє звідомлення було представлене на засіданні Єпископської Конференції дня 23 вересня 1965 року. В 1964 році МЛК відбула 4 засідання, а в 1965 - три.

Вже в 1964 році, у письмі 'з 12 вересня під заголовком «Звідомлення про підсумки праці МЛК в Римі, за час від 1 січня до 12 вересня», Кир Іван Бучко звернув увагу Єпископській Конференції на те, що вона дала МЛК завдання понад її сили: переклад богослужбових книг і скорочення самих богослужень.

На своїх 4-х засіданнях 1964 року Комісія не могла вийти поза «синтезу» намічених змін і реєстрацію різних думок. Однак, щоб запобігти алярмуючим вісткам про загрозу обрядової анархії на «українській діяспорі», на прохання Предсідника МЛК зроблено внесок на II засіданні Єпископської Конференції 17 вересня 1964 року — «видати спільного Пастирського Листа на літургічні теми». Таке Послання появилося під кінець III сесії Вселенського Собору. «СПІЛЬНЕ ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВЛАДИК З III СЕСІЇ ВСЕЛЕНСЬКОГО СОБОРУ В РИМІ», з датою 12 листопада 1964 року, підписане всіма Українськими Владиками, що брали участь у Вселенському Соборі.

На VII-му засіданні Єпископської Конференції, яке відбулося в п'ятницю 23 жовтня 1964 року, винесено таке рішення: «По довшій застанові Конференція упросила, щоб проект Спільного Послання... опрацював Кир Іван Бучко, а йому до помочі були Кир В. Маланчук і Кир А. Сапеляк». Послання було добре опрацьоване: обширна композиція — 10 сторінок друку в листках довшого формату — писане під враженнями соборових дебат про Святу Літургію. В Посланні підкреслюється, що Папа Іван XXIII намітив ціль Собору — «ДОСТОСУВАТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕРКВИ ДО ВИМОГ І ОБСТАВИН ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ» («Благовісник», Рік І, кн. 1, стор. 38).

В V-му розділі Послання «ПРИСТОСУВАННЯ ПОСТАНОВ СОБО­РУ ДО НАШОЇ ЛІТУРГІЇ ВІЗАНТІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ОБРЯДУ» — є сказано: «Наша МЛК, у склад якої входять відпоручники всіх Епархій нашого обряду під проводом Верховного Архиєпископа-Митрополита Кир Иосифа, з осідком в Римі, а так само Епархіяльні Комісії при єпископських престолах, мають за завдання працювати над зберіганням одновидности й однозгідности наших відправ, зо­крема Св. Літургії, та підготовити нові примінення і предложення відносно богослужень нашої Церкви, розсіяної по всіх частинах св­іту, відповідно до вимог духа і часу. Основою для них є виданий в Римі Апостольським Престолом ЛІТУРЇІКОН І УСТАВ БОГОСЛУ­ЖЕНЬ, і Типик о. Ісидора Дольницького. Справа переглянення, про-вірення і примінення Церковного Уставу і церковних текстів ще буде вимагати від наших Літургічних Комісій глибоких і основних студій про історичну побудову і про символіку наших богослужб, щоб не нарушити суттєвих частин цих мистецьких літургічних ар-хитворів. [Усім нам разом, Владикам і Вам Духовенству і Вірним і кожному зокрема залежить на тім, щоб ми суцільно зберігали наш обряд у всіх наших Епархіях, парохіях, монастирях і душпастирсь-ких Осередках на цілій земській кулі, щоб без огляду на простори і кордони, де тільки б'ється українське серце і де українська рука ро­бить знак св. хреста на свойому тілі, ми всюди і завжди почувалися одними в Христі]. Наш обряд був і є наймогутнішим і найсильнішим чинником нашої церковної і народної єдности. Відносно впровад­ження живої-матірньої мови на місце дотеперішньої церковно­слов'янської, що є радше нашою давньою староукраїнською мовою, отже і в багатьох країнах досить зрозумілою ще й для сучасних українських вірних, наша Єпископська Конференція не бачить по­кищо конечности загальної зміни. А все ж, стверджуючи засаду, прийняту у всіх Церквах східних обрядів ще від Апостольських часів, про змогу вживати живу матірню мову у відправах Бого­служб, якщо цього вимагає добро душ, наша Єпископська Конфе­ренція вирішила допустити уживання живої української мови у від­правах наших богослужб для кращої і кориснішої участи наших вір­них у тих богослужбах, зразу тільки в деяких частинах наших бого­служб, а саме в читанні Апостолів і Євангелій, у «Вірую», «Отче наш» і в молитві перед Святим Причастям, і то вже в найближчому часі, як тільки появиться друком апробований текст тих частин від­прави.

«Рівночасно ЄК вирішила, щоби в найближчому часі окрема Комісія, зложена з наших богословів і знавців староукраїнської і живої української літературної мови, виготовляла український переклад деяких Чинів Требника, а саме Чину Хрещення і Миропомазання, Вінчання і Похоронів» (Благов., Рік І, кн. 1, ст. 42-43).  Вселенський Собор з причин пастирських і практичного пристосування до вимог часу, «допускаючи деякі спрощення і скорочення повторюючихся частин, одночасно візвав Духовенство і Вірних, щоб намагались пізнати і зрозуміти вагу і значення літургічних відправ, полюбити їх і брати в них живу, дієву участь.

З того огляду і в наших українських літургічних богослужбах, що творились упродовж віків, колись від Апостольських часів у Греків, а потім впродовж нашої тисячолітньої християнської історії, наша ЄК вирішила, що в засаді, для добра вірних, можна буде допустити деякі скорочення у відправі наших літургічних богослужб у тих місцях, де молитви чи літургічні обряди повторюються. Про те все буде видане ще у свому часі однозгідне зарядження, від котрої дати можна буде пристосувати скорочення. Заки те станеться, нехай пам'ятають наші священики й вірні, що нікому не вільно впроваджувати на власну руку якихнебудь змін у відправі богослужб і що кожний обов'язаний придержуватись «Уставу Богослужень», виданого Апостольським Престолом в Римі 1944 року...» (Благов., Рік І, кн. 1, ст. 43)].

Ці «РІШЕННЯ» нашої ЄК, про які мова в Посланні, були пере-дискутовані й оформлені на кількох засіданнях ЄК. В Протоколі засідань є сказано: «Літургічний проект, передискутований між III-м а ХІ-м засіданням, щодо вживання української мови і скорочень у богослужбі, зібрав у цілість Преосв. Кир Ніль Саварин на письмі сімох карток, під наголовком: «РІШЕННЯ МЛК ЩОДО ВЖИВАННЯ ЖИВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, СКОРОЧЕНЬ НА СВЯЩЕННИХ ЛІТУРГІЯХ, І СКОРОЧЕНЬ СВ. ТАЙН У ТРЕБНИКУ» (Протокол XI засідання ЄК в четвер 19 листопада 1964 року).

VII-e засідання ЄК (23 жовтня 1964) важне ще і тим, що на цьо­му засіданні вирішено — «після довгої дискусії» — на предложення Кир Максима Германюка — «ОСТАТОЧНО ВСІ ПРИСУТНІ ІЄРАР­ХИ ПРИЙНЯЛИ ВНЕСОК: КОНФЕРЕНЦІЯ Є ЗГІДНА, ЩОБ ВИГОТО­ВИТИ ПРОЄКТ ПРО СТВОРЕННЯ КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ПАТРІЯР-ХАТУ, а цим письмом займеться Преосв. Кир А. Сапеляк» (Прото­кол). На засіданні не було єпископів Сенишина, Букатка, Мартинця, Горняка, Сегеді і Борецького.

Рішення ЄК щодо літургічних справ — скорочень і вживання живої української мови — зібрані опісля у вищезгаданому «СПІЛЬ­НОМУ ПАСТИРСЬКОМУ ПОСЛАННІ» — це овоч праць МЛК і на­рад на засіданнях ЄК. На ІІІ-му засіданні наших'Владик в четвер 24 вересня 1964 року було постановлено: «Вихідною засадою Ієрархії була однозгідність, щоб типічного тексту, одобреного Апостольсь­ким Престолом, не рухати, але у передрукуванні доховати його не-нарушеним у цілості, аж доки не буде ревізія його компетентними властями». «Щодо літургічних проблем, то присутні Ієрархи (браку­вало єпископів: Сенишина, Букатка, Шмондюка, Мартинця, Горня­ка) згодилися на ці три точки:

не давати індивідуальних заряджень в поодиноких Епархіях у літургічних справах;

не торкати покищо старослов'янської мови;

3) Доповнювати наразі старослов'янську мову живою укра­їнською мовою:

а)         у читанні Апостолів,

б)         у читанні Євангелій,

в)         «Вірую»,

г)         «Отче наш»,

ґ) у молитві перед св. Причастям «.Вірую Господи».

І було додано: «Всі вище вичислені п'ять місць можна буде вживати на українській мові, як тільки появиться одобрений Ієрархією текст цих частин відправи. Щоденні молитви для дітей можна буде відразу вчити на українській мові, коли появиться одобрений Ієрархією текст» (Протокол).

У кінцевому висліді нарад: «КОНФЕРЕНЦІЯ РІШИЛА ВЖИВАТИ ЖИВОЇ, МАТІРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩЕ НАВЕДЕНИХ МІСЦЯХ» (Протокол).

Щодо скорочень — справа була дискутована на цьому Ш-му засіданні ЄК, але не винесено остаточних рішень. «Конференція вирішила присвятити більше часу літургійним скороченням у наступних засідання» — сказано в Протоколі.

На IV-м засіданні ЄК в четвер 1 жовтня 1964 року було рішено: «ЄК видає авторизований текст Апостола і Євангелії, а при цім, для цілості, ще й «Вірую», «Отче наш», із молитвою перед Святим Причастям «Вірую Господи» (Протокол).

Тому що дотеперішня МЛК не могла виконати всіх завдань їй доручених, виникла потреба створити окреме тіло — Другий Відділ МЛК — для опрацювання перекладу всіх наших літургічних книг на українську живу літературну мову. Блаженніший Йосиф дав свою згоду на це, щоб створити НОВИЙ ВІДДІЛ МЛК. І це рішення було опубліковане у «Спільному Пастирському Посланні»: «Наша ЄК вирішила, щоби в найближчому часі окрема Комісія, зложена з наших богословів і знавців староукраїнської і живої української літературної мови, виготовила український переклад деяких Чинів Требника» (Благовісник, Рік І, кн. 1, ст. 43).

Весною 1965 року покликано до цього Другого Відділу МЛК 24-х членів: 14-х священиків богословів і літургістів, під проводом о. д-ра Мелетія Соловія, ЧСВВ. До цієї групи входили: о. Блажейовський Дмитро, о. Головацький Родіон, ЧСВВ, о. Гриньох Іван, о. Гриньох Степан, о. Гринчишин Михайло, ЧНІ, о. Дзьоба Володимир, о. Качур Петро, о. Лаба Василь, о. Любачівський Мирослав, о. Тилявський Іван, СДБ, о. Хоменко Іван, о. Хомин Петро, о. Шерегі Василь.

До групи професорів-філологів, під проводом професора Василя Лева, входили: Горбач Олекса, Кисілевський Кость, Ковалів Пантелеймон, Ленцик Василь, Радзикевич Володимир, Рудницький Ярослав, Соневицький Михайло, Тершаковець Михайло, Янів Володимир (початково).

Весною    1965   року   Кир   Іван   Бучко   повисилав   до   всіх повищезгаданих 24 членів лист-запрошення (лист до мене датований 3-ого травня) до Другого Відділу МЛК, запрошення до співпраці: «З високого доручення їх Блаженства Блаженнішого нашого Верховного Архиєпископа Митрополита і Кардинала Кир Йосифа маю честь оцим запросити Вас, як... (богосло-ва-літургіста)... до співпраці в нашій українській МЛК, а саме в її Другому Відділі, що займеться приготуванням перекладу на­ших літургічних книг на живу літературну українську мову...».

«Провід у тій праці погодився обняти Вп. Пан проф. Василь Лев, замешкалий у Скрентон, Па., з тим, що провідником бо­гословського відділу буде наш визначний літургіст о. д-р Мелетій Соловій, ЧСВВ. Від проф. д-ра Лева дістанете в найближчому ча­сі повідомлення про подрібну програму праці, узгіднену з провідником богословського відділу Отцем д-ром Соловієм, ЧСВВ...».

Посилаючи всім нашим Владикам чергове звідомлення праць МЛК (ч. МЛК. 943-65) в супровіднім листі, датованім 1-им липня 1965 року, Кир Іван Бучко повідомив їх «про остаточне встановлення другого відділу нашої МЛК для опрацювання перекладу всіх наших літургічних книг на українську, живу літературну мову». Подав склад членів цього другого відділу, додаючи: «з тим, що проф. В. Лев керує працями над перекладом наших літургічних книг, бо всі 24 члени відділу мають право забирати голос не тільки в мовних, але й у богослов-сько-літургічних справах, але мовні завваги мають бути спрямо­вані до проф. В. Лева, а богословсько-літургічні завваги — до о. д-ра М. Соловія, ЧСВВ».

Третє звідомлення праць МЛК було предложене ЄК на засіданні 23 вересня 1965 (ч. МЛК. 1153-65) — під наголовком: «Дотеперішній стан праці МЛК». Поручено обом згаданим провідникам Піввідділів, в порозумінні між собою, виробити «програму праці», але рівночасно піддано думку, щоб ця Підкомісія при зложенні програми приготування українського перекладу поставила на перше місце програми переклад тих частин, що вже їх було зазначено в Пастирськім Посланні з 1964 року:

а)         Щоденні молитви.

б)         Символ Віри.

в)         Отче наш.

г)         Молитву перед св. Причастям «Вірую Господи».

А зараз потім Чини з Требника:

а)         Чин Тайни Хрещення й Миропомазання.

б)         Чин Вінчання.

в)         Чин Похорону Мирян.

Вміжчасі о. Соловій занедужав тяжко, і проф. Лев не вспів порозумітись з ним щодо програми, через те праця над пе­рекладами припинилась на якийсь час, бо проф. Лев не мав під руками потрібних матеріялів та книжок з літургійними текстами. Все ж таки проф. Лев вспів уже сам зробити переклад щоденних молитов і Чину Вінчання, і вислав цей переклад до Риму і кожному Членові Підкомісії «текст перекладу до прочитання і додаткових завваг та поправок».

Після повороту до здоров'я о. д-ра М. Соловія Підкомісія мала зібратися на засідання в НЮ-ЙОРКУ на нараду над усіма заввагами і мала вислати до Риму усталений текст перекладу для перевірен­ня й апробати з боку Блаженнішого Верховного Архиєпископа-Митрополита, і мало бути видане відповідне зарядження прого­лошене у «Благовіснику». Це щодо цих початкових частинних пере­кладів, що їх заплянувала ЄК. А відносно програми для дальших праць Підкомісії Кир Іван Бучко подав тоді такий порядок для перекладів:

Цілий т.зц. Малий Требник з усіма Чинами і Благословен­нями.

Переклад і видання Євангелії на Неділі, Празники і різні потреби, тобто книгу видану Апостольським Престолом в Римі 1943 року.

Переклад і видання Апостола на Неділі і Празники та різні потреби, виданого в Римі 1943 року за благословенням Апо­стольського Престолу.

Переклад Літургікона з трьома святими Літургіями, Ве-чірнею, Повечерієм і Полуношницею, Утренею, різними Чинами, Місяцесловом, Прокіменами..., виданого в Римі 1942 року за благословенням Апостольського Престолу.

Переклад Часослова, виданого в Римі 1950 року.

В дальшому переклади всіх інших книг, починаючи перекладом" і виданням т.зв. ІЗБОРНИКА на всі Неділі і Празники цілого року.

*   *   *

Так було запляновано на засіданнях МЛК і одобрено ЄК на нарадах під час Вселенського Собору. Праця перекладів, як було рішено і опубліковано в Пастирськім Посланні з 1964 року, почалася від щоденних молитов. Проф. Лев координував цю працю в порозумінні з о. д-ром М. Соловієм, і виготовлені переклади посилав кожному Членові Підкомісії, щоб провірити і дати свої завваги для остаточної коректи: так оформлені переклади посилав до Риму, де вужче Тіло Членів МЛК спочатку, як було сказано вище, під проводом Кир Івана Бучка за згодою Блаженнішого, а відтак під проводом і безпосередньою контролею Патріярха Йо-сифа. Справу перекладів і остаточного оформлення переложених текстів Блаженніший перебрав у свої руки майже від самих почат-ків, зараз після закінчення Вселенського Собору.

Першим овочем цих праць був Молитовник «ГОСПОДИ, ДО ТЕБЕ ВОЗНОШУ ДУШУ МОЮ», що появився друком 1966 року. У вступнім Слові до цього видання пок. Блаженніший писав: «Згідно з постановою нашого Синоду Верховного Архиєпископа, з усім Українським Католицьким Єпископатом, затверджуємо і видаємо молитви в українському перекладі, виготовлені нашими Літургічни-ми Комісіями». Переклади молитов, що увійшли до першого ви­дання Молитовника (1966), увійшли рівно ж до першого видання Катехизму (радше перевидання з доповненнями Львівського Кате-хизму 30-х років), що появився друком 1967 року, хоч апробата Бла-женнішого датована 27-им вересня 1966 року.

В 1967 році вийшла книга «ЄВАНГЕЛІЇ НА НЕДІЛІ, ПРАЗНИКИ І РІЗНІ ПОТРЕБИ»: «Дано в Римі, в Празник Зіслання Святого Духа. Року Божого 1967».

Те, що є гідне уваги від самих початків видань цих перекладів наших літургічних книг, це тяглість зусиль нашої Церкви, очевидно зусиль Проводу нашої Церковної Ієрархії, дати однообразність літургічним богослужбам, бо обрядова практика є власне тим елементом, що найбільше об'єднує нас. В Пастирському Спільному Посланні з 1964 року є сказано: «Наш обряд був і є наймогутнішим і найсильнішим чинником нашої церковної і народної єдности» (Благовісник, Рік І, кн. 1, ст. 42). МЛК Блаженніший пов'язує з «тотожною» Комісією створеною у Львові 1929 року.

Другий елемент, великий крок вперед, це те, що Блаженніший категорично відмовляється вживати окреслення засідань і нарад нашого Єпископату «Єпископською Конференцією», як вживалося в протоколах засідань наших Владик під час їх перебування на сесіях Вселенського Собору в Римі. Перебравши провід у справі видан­ня наших літургічних книг, переложених на живу українську літературну мову, бо від самого початку він дав заяву в цій справі, що «провід і одобрення рішень є залежне від Києво-Галицького Первоієрарха» (Протокол засідання ЄК 17 вересня 1964 року); провід нашої Церкви він називає СИНОДАЛЬНИМ ПРОВОДОМ, а наради Владик — СИНОДАЛЬНИМИ НАРАДАМИ. І від цієї концепції більше не відступив, а радше старався доповнити її концепцією ПАТРІЯРХАЛЬНОГО УСТРОЮ ПРОВОДУ. Цю проблему він поставив собі так свідомо і з розмислом від самого початку, що відкриваючи перше засідання наших Владик 1964 року, під час III сесії Вселенського Собору, сказав: «Народ вижидає проводу». Так у Передслові — апробаті до першого видання Молитовника (1966), про що була мова вище, як і у Вступі до видання книги Євангелій на неділі і празники (1967), Блаженніший дуже владно і виразно поставив наголос на ієрархічний аспект, що має характеризувати від тепер нашу Церкву: «Архиєпископський Синод усіх наших Українських Католицьких Владик вирішив видати Святе Письмо в українському перекладі для літургічного вжитку... Переклад ви­готовила наша МЛК».

Хочемо звернути дещо більше уваги на цей вступ до видання книги Євангелій на неділі і свята, бо на цей вступ Блаженніший покликується   кілька   разів   у   Передслові   до   інших   видань   переложених на українську мову літургічних книг. Тут більше, ніж деінде, є визначений критерій, яким керувався сам Блаженніший і його співробітники, які працювали над остаточним виготовленням нереложених текстів до друку. Є сказано: «Наш переклад зберігає тисячолітню літургічну традицію Євангелій, читаних в нас в церковнослов'янській, тобто староукраїнській мові. Теперішній український переклад є вірним продовженням цеї безпереривної вікової практики» (Передслово, ст. 7). Це щодо тяглости традиції нашої літургічної практики. Мабуть, щодо мовного стилю самих перекладів, у Передслові до книги Євангелій найкраще окреслений Блаженнішим мовний критерій, який надав своєрідного стилю всім перекладам літургічних книг опрацьованих під проводом Блаженнішого. Він не пропустив «на легко» ані одного слова, над яким би не застановлявся, чи воно так має бути. Всі ми, що з ним співпрацювали, є свідками цього. Ось мовний критерій ним окреслений: «Під мовним оглядом, переклад зберігає ієра-тичний-святковий характер, який проявляється у відповідному до­борі, сполученні і грі слів, зворотів і окреслень, в будові речень, а навіть у звуці і ритмі, щоб віддати повну повагу змісту і будити богомільний настрій у душах слухачів і читачів. Дальше, він вистерігається штучних новотворів і словництва, зачерпненого з окремих малопоширених говорів та з поточної буденної мови. Над усе, в перекладі докладено всіх старань, щоб він був точним і вірним, також під богословським оглядом, тобто не був переспівом або екзегетичним поясненням, але самим текстом, якнайближчим до оригіналу» (Передслово, ст. 7-8). «Дуже визначною признакою первотворів і перекладів Святого Письма є їх біблійний стиль, який передає і простоту і багатство змісту, зберігаючи архаїзми старовинних (грецької й арамійської) мов, а в нашому випадку, ще й архаїзми церковнослов'янські, вживані і ще зрозумілі в нинішній українській мові. А всі ці прикмети разом надають українському перекладові у відношенні до часу, скільки можна, понадчасовий, а у відношенні до мовного простору — соборний, мовний характер, щоб кожний українець по цілому світі відчував у читанні насолоду євангельської проповіді у своїй рідній мові» (ст. 8). Бажання Блаженнішого було одне: «що цей переклад стане дальшим могутнім об'єднуючим чинником в нашому Народі і в нашій Церкві».

Високі наміри високонапруженої душі, глибинні перспективи на майбутнє. Та не все сповнилося. Але про це дальше. З повною свідомістю високих плянів, далекозорих плянів Патріярха Йосифа, тих внутрішніх рацій, які він висловив як орієнтаційні напрямні й для дальших перекладів наших літургічних книг, ми з розмислом зупинились довше на цьому його Передслові до книги Євангелій на неділі і празники, бо тут він поклав базу для всіх решти перекладів, що здійснювались під його проводом. Двадцять чотирьох Членів Другого Відділу МЛК, що співпрацювали над перекладами — хто більше, хто менше — це були люди різноманітних смаків. богословської   культури,    літературних,    мовних    і    літургічних уподобань. Блаженніший дуже добре усвідомлював собі цю ситуацію, що в цій праці мусить бути один вищий ум, об-знайомлений з усім багатством духовної традиції нашого народу, з усім багатством богословської думки Східних Церков, з витонченим смаком високих культурних струмів церковного ми­стецтва, мовного багатства своєї рідної мови, щоб пере­топлювати ввесь цей матеріял в гранітові форми вислову. Він ви­брав собі до помочі ограничене число осіб, які з повною відданістю могли б з ним співпрацювати. Про них він подав до відома у «Передслові» до третьої книги перекладів: «Читання Апостольські на Неділі, Празники й різні потреби», що вийшла друком в Римі 1969 року. Блаженніший, подаючи перелік всіх членів МЛК, які «дуже дбайливо працювали над перекладом під проводом Верховного Архиєпископа», додав, що «основну провірку тексту і приготування до друку виконували ми з о. проф. д-ром Іваном Гриньохом і о. д-ром проф. Мирославом Марусиним».

Рік перед появою книги перекладів «Читання Апостольські на Неділі і Свята», 1968 року появився друком переклад Літургії св. Івана Золотоустого: «Божественна Літургія во святих отця нашого Йоана Золотоустого», Рим 1968. У Передслові до цього видання Блаженніший писав: «На Сході Церква станула на тому становищі, що в кожній мові можна відправляти Службу Божу для зрозуміння і піднесення релігійного духа». І згадує, що в 1940 році було ство­рено у Львові — «ми самі створили Комісію з кількох священиків-богословів і мирян-україністів і під нашим проводом довершили цього перекладу», який не був виданий і «остався в рукописах на Україні». Із заплянованого перекладу цілого Літургікона, виданого в Римі Апостольським Престолом 1942 року, переложено лише Літургію св. Івана Золотоустого, бо це була найбільш нагла потреба. Над остаточним виготовленням цього перекладу — Літургії св. Івана Золотоустого — до друку разом з Блаженнішим Патріярхом Йосифом працювали о. д-р М. Марусин і о. д-р І. Гриньох, як і над виданням Апостола на неділі і свята.

Літургія св. Івана Золотоустого, переклад якої появився друком 1968 року, це стислий переклад рубрик і тексту римського видання за благословенням Апостольського Престолу з 1942 року. В обіжнику датованім 10 вересня 1941 року (Circolare agli Ordinari Ruteni), Кардинал Тіссеран, Секретар Священної Конгрегації для Східних Церков, писав до наших Владик: «Повний Служебник ще в друку, але вміжчасі вийшли Літургія св. Івана Золотоустого більшого і меншого формату». Мовний критерій, якого до­держувалася вужча група співробітників Блаженнішого, був той самий, що його виложено у Передслові до видання Євангелії на неділі і свята та у вступі до видання Апостола. Про це була мова вище. У «Передслові» до видання Апостола на неділі і свята Блаженніший писав: «Літургічні тексти є освячені віковою традицією і є твором святих, богоговійних богословів і мистців слова; тому вповні заслуговують на те, щоб їх якнайвірніше передати живою мовою... При тому докладено усіх старань, щоб зберегти якнайтісніший безперервний зв'язок нашої традиційної богослужби впродовж існування Христової віри на Україні від найдавніших часів до сьогодні, щоб приносилася та сама Служба в зрозумілій мові, як колись для наших святих предків, так і сьогодні для нас, їх потомків і спадкоємців».

Деякі малі зміни в українському перекладі Літургії св. Івана Зо-лотоустого: На єктенії великій, де в старослов'янському тексті, римського видання, поминається окремо Вселенського Архиєрея, в українському виданні (перекладі) злучено всю Ієрархію, що її поми­нається, в одне. Зараз після Папи — в старослов'янськім виданні по­минається Преосвященнішого Архиєпископа і Митрополита нашо­го: в українськім виданні додано: «Блаженнішого Верховного Архи­єпископа і Митрополита нашого Кир...». Так само подано і в сугубій єктенії, на Великому Вході, і в молитві «Найперше»; очевидно, на кінці Служби Божої в «Многолітствіях» пропущено згадку про Імпе­ратора, що її має римське старослов'янське видання. Виїмковим у цих поминаннях Ієрархії є те, що, укладаючи український текст, Члени вужчої Комісії поставили п'ять чинів Ієрархії: Папу, Верхов­ного Архиєпископа і Митрополита, Преосвященнішого Митропо­лита, Преосв. Архиєпископа, і Боголюбивого Єпископа. Старо­слов'янський текст має лише три чини: Вселенського Архиєрея, Ар­хиєпископа Митрополита, і Боголюбивого Єпископа.

Це розрізнення перейло до всіх літургічних книжок перекладів, де подібні поминання приходять.

Чергова книга перекладів, четверта з черги, це був т.зв. Малий Требник, що появився друком 1973 року. В 1964 році наш Єпископат плянував переклад лише чотирьох Чинів: Хрещення, Миропомазання, Вінчання і Похорону мирян (як було в Спільному Пастирському Посланні з 1964 року, «Благовісник», Рік І, кн. І, ст. 43); але вже у 1965 році у своїм звідомленні про працю МЛК щодо перекладів Кир Іван Бучко писав: «Відносно програми дальших праць Підкомісії МЛК для перекладу наших літургічних книг на українську живу літературну мову вважаю за вказане, щоби роблено переклади в такому порядку: 1. Цілий т.зв. Малий Требник з усіма Чинами і Благословеннями». Переклад Малого Требника вийшов щойно 1973 року, як четвертий випуск перекладів МЛК. Це другий раз з черги, що Блаженніший Патріярх Йосиф у «Передслові» до цього видання подав перелік Членів Підкомісії МЛК, що занималися перекладами, а також імена ближчих співробітників, які помагали йому в праці остаточного ви­готовлення цієї книги до друку. Тут вперше стрічаємо імена двох, ніби-то нових, членів, вужчої групи співробітників Блаженнішого над перекладами: проф. В. Лева і о. Івана Тилявського.

Дальші дві книжки перекладів вийшли вже пізніше: Літургія св. Василія Великого (1980) і Божественна Літургія Пе-редшеосвячених Дарів (1984). Щодо цих останніх двох перекладів хочемо подати деякі елементи, що їх характеризують: Літургія св. Василія Великого, за виїмком тих кількох молитов довших чи коротших, що є властиві цій Літургії, решта тексту і всі директивні рубрики є ті самі, що і в Літургії св. Івана Золотоустого, так що праця над перекладом Літургії св. Василія Великого обмежувалась до тих кількох молитов, що є властиві Літургії св. Василія Великого. Те, що дійсно нове в цій книжці є те, що всюди на місце «Верховного Архиєпископа Митрополита» поставлено «Бла-женнішого Патріярха нашого...». У «Передслові» знову підкре­слюється, що це переклад МЛК, і виконаний «за засадами поста­вленими нами на початку цього корисного діла» (тобто пере­кладів літургічних книг).

Переклад молитов у Літургії св. Василія В. зладив Владика Мирослав Марусин, текст перекладу розіслано до о. І. Гриньоха, о. П. Качура, о. Р. Головацького ЧСВВ і до о. І. Тилявського. Вони дали свої уваги і поправки. На основі тих уваг і корект остаточну редакцію і підготовку книжки до друку перевели тут на місці о. Митрат І. Музичка і о. Іван Дацько. У «Передслові» дуже до речі підчеркнений і влучно схоплений характер молитов властивих цій Літургії: «У цих молитвах поставлений високопокаянний настрій і розкаяна мисль священнослужителя, а перед самим принесенням безкровної Жертви є в ній чудовий і по-мистецькому зладжений опис історії нашого спасення... (Святий Отець наш Василій Великий у чудовий спосіб схопив своєю глибокою і чистою думкою незвичайну гідність людини, якою вона у своїй нищеті може Богові приносити хвалу, честь і прославу. Свята Літургія — це найвищий спосіб прослави Бога тут на землі, бо це рівночасно Христова жертва і його молитва в наших устах)». Молитви ці — Анафора св. Василія Великого — глибокого богословського змісту і дуже добре переведені на українську мову. А на це треба мати велике бо­гословське знання, відчуття богословських тонкощів і непересічне знання рідної мови в усіх її нюансах. Очевидно також знання старослов'янської мови, бо переклад роблено із старослов'янського тексту Літурґікона виданого в Римі 1942 року. Грецький текст вживано, де було треба, для провірення старослов'янського тексту.

А щодо перекладу Божественної Служби Передшеосвячених Дарів — то тут уже більше змін в оформленні цілої книжки. Зміне­но наголовок. Літурґікон, Римське видання, має: «Божественная Служба Преждеосвященних». В перекладі подано: «Божественна Літургія». Терміном «Літургія» в стислому значенні ми сьогодні окреслюємо Службу Божу або приношення Євхаристійної Жертви. Богослужба Передшеосвячених Дарів не є тим. Це свого роду вечірня великопосна відправа сполучена із Причастям свя­щеннослужителів і вірних; хіба що термін «літургія» перекладач вжив у широкому значенні його первісного змісту. У «Спільному Пастирському Посланні» наших Владик з 1964 року сказано: «Літургія — це грецьке слово, що в перекладі на українську мову значить стільки, що спільне діло... на означення спільного діла релігійного Богопочитання». Думаю, що окреслення цієї Бо-гослужби, як є подане в римському виданні нашого Літурґікона «Божественна  Служба  Ранішосвячених  Дарів»  більш  відповідає змістові цієї Богослужби, ніж наголовок поставлений в укра­їнському перекладі «Божественна Літургія».

В єктеніях, як і в Літургії св. Василія Великого, всюди поставлено «Блаженнішого Патріярха» замість «Блаженнішого Верховного Архиєпископа». До тексту додано Пс. 103 на початку, і Псалми: 140, 141, 129, 116: в «Передслові» це виправдується тим, що псалми додано, «щоб улегшити її служіння в українській мові при загальній участі вірних. Тому цей Літургікон може служити не тільки самому священикові, але і вірним» (Вступ, ст. 6). Додано також «Молитви по Святім Причастю», взяті з Літурґікона, де ці молитви є після Літургії св. Івана Золотоустого. Але ця вставка має свої рації виправдані. Зовсім інакше мається справа щодо Літургійної Комісії, яка працювала над перекладом. У «Передслові» сказано: «Згідно з постановами наших Священних Синодів МЛК опрацювала переклад Божественної Літургії Передшеосвячених Дарів... Основним текстом для українського перекладу послужив Літургікон виданий в Римі 1941 року за благословенням Святого Римського Престолу». Коли мені вислали до коректи переложений текст і уклад книжки, були там два тексти, два проекти: текст, що перейшов до Літурґікона, що його вживаємо тепер, з тими додатками, про які була мова вище; і другий текст-проєкт, опрацьований на давніх формулярах і джерелах. Моя заввага була, що «не годиться вириватись з таким відмінним формулярем, бо ніхто із священиків не вправлений служити в цій формі, а з другої сторони, на наших Єпископських Синодах було сказано, що МЛК має дотримуватися тексту Римського Служебника, аж доки компетентні чинники не переведуть його ревізії».

Після того, як окрема Літургічна Комісія, про яку мова дещо нижче, Комісія, що її очолював пок. Патріярх Иосиф, виготовила до друку Святительський Служебник або Архиєратикон, і був відда­ний до друку в місяці лютому 1972 року, над Великим Требником, що мав бути другою працею цієї Комісії, ми відбули заледве два засідання, і цієї праці не виконано з різних причин. Тоді Блаженніший розпочав працю над перекладом на українську мову Ієрейського Часослова. В цій вужчій групі (Комісії) під проводом пок. Блаженнішого були: о. д-р Л. Гузар, Студит, о. д-р І. Гриньох, о. д-р І. Музичка і о. д-р І. Тилявський, СДБ. Доки я виїхав з Риму на весні 1974 року, ми переклали були Полуношницю Повседневну, Суботню і Воскресну аж до початку Утрені. Це була повільна мозольна праця, бо треба було слово-в-слово укладати новий текст з тими строгими вибагливостями, що були властиві Блаженнішому. Знаю, що після мого виїзду до Америки ця праця продовжувалася, але її не закінчено, бо переклад Часослова посьогодні друком не появився.

Було бабсолютно неповним і невірним представленням праці Патріярха Йосифа над літургічними книгами й перекладами, якби в цій хвилині поминулося його великий вклад праці над оформленням типічного видання Святительського Служебника-Архиєратикона. Над цією книгою наша Комісія відбула понад 50 засідань: 5 років праці і то дуже кропіткої праці. Це перше типічне видання Архиєра-тикона для нашої Церкви. Тут не маю взагалі на думці порушувати справи видань наших Архиєратиконів у минулому, бо повело б нас ген декуди і далеко від нашої теми, тут я хотів лише вказати на працю Патріярха Йосифа над типічним виданням Архиєратикона.

Вже після Вселенського Собору, під кінець 1966 року, Апо­стольська Столиця через Священну Конгрегацію для Східних Цер­ков покликала до праці окрему Літургічну Комісію для видання деяких літургічних книг для нашої Церкви. З доручення Апостольської Столиці провід цієї Комісії очолив Блаженніший Патріярх Йосиф. До Комісії, як членів, покликано: о. д-ра М. Марусина і о. д-ра Івана Тилявського: зі своєї ініціятиви, він мав право на це, Блаженніший покликав як дорадчого члена о. д-ра Івана Гриньоха. Нам було доручено виготовити до типічного видання дві книги літургічні: АРХИЄРАТИКОН і ВЕЛИКИЙ ТРЕБНИК.

Наша Комісія мала бути продовженням Літургічної Комісії встановленої Апостольською Столицею після того, як наша Львівська МЛК, створена в 1929 році для справлення й видання літургічних книг, Секретарем якої був Кир Іван Бучко і через непо­розуміння між Епархіями не могла продовжувати своїх праць. Тоді наш Єпископат вирішив передати справу видання літургічних книг Апостольській Столиці. Обіжним Письмом 1933 року Священна Конгрегація для Східних Церков візвала наш Єпископат подати свої завваги і «дезідерата» щодо видання нових літургічних книг, а вод­ночас зажадала від Львівської МЛК передати до Риму Протоколи засідань і матеріяли проробленої праці в роках 1930-1935. Завваги Єпископів та ввесь матеріял проробленої праці Львівською МЛК Апостольська Столиця передала своїм Консульторам, спеціялізова-ним каноністам і літургістам і знавцям старослов'янської мови для провірення. В січні 1938 року на пленарному засіданні Кардиналів, Членів Східної Конгрегації, постановлено видати літургічні книги для УКЦ, а рівно ж накреслено основні засади-критерії, що їх мали дотримуватися фахівці-консультори у справленні й виданні тих кни­жок. Комісію очолив тодішній Секретар Східної Конгрегації Карди­нал Є. Тіссеран. Члени Комісії пішли вповні по лінії Митрополита Андрея та його прихильників. Ця Римська Комісія виготовила і ви­дала: Літургію св. Івана Золотоустого (1940), повний Літурґікон-Служебник (1942), того ж року видано також «Устав», тобто дирек­тивні рубрики для священиків, як треба служити; Євангеліє на неділі і свята (1943), Напрестольне Євангеліє (1944), Апостол на неділі і свята (1944), Малий Требник (1946), Малий і Великий Часослов (1950), Великий Апостол (1955). Вміжчасі дехто з Консульторів від­ійшов у вічність... і для продовження праць 10 березня 1958 року Комісію дещо переорганізовано: Президент Комісії — о. Альфонс Рас, проф. Орієнтального Інституту, відомий літургіст, а на членів-консульторів покликано: о. М. Соловія, о. М. Марусина, а о. Й. Швайгеля як дорадника. Комісія так оформлена почала свої праці в травні 1958 року і продовжувала їх аж до місяця лютого 1962 року:

більшість засідань Комісії було присвячено для виготовлення Свя­тительського Служебника-Архиєратикона.

Вміжчасі о. д-р М. Соловій виїхав з Риму, і Комісію треба було знову доповнити. В її склад увійшли: о. А. Рас, Президент; а члени: о. М. Марусин, о. Фединяк, о. Марко Япудзіч і о. Й. Швайґель як дорадник. Комісія, так оформлена, працювала заледве два місяці, бо в місяці квітні праці Комісії припинено через підготовку до Вселенського Собору, а також тому, що о. Раса іменовано на пост Бібліотекаря Ватиканської Бібліотеки.

Наша Комісія, оформлена під кінець 1966 року, під проводом Патріярха Йосифа, як Президента, почала свої праці з початком лютого 1967 року, і працювала аж до лютого 1972 року: повних 5 років дуже акуратної праці. Понад дві години праці на кожному засіданні, і стільки ж, або і багато більше по бібліотеках для підготовки матеріялів на засідання. Керманичем тих праць був Блаженніший Йосиф. Була це довга і важка праця, бо треба було уложити всі тексти і рубрики цієї великого формату книги. І це зроблено. Архиєратикон вийшов друком пізніше — з датою 1975 року. Розуміється, що не є завданням цієї статті входити в деталі тої праці, бо я мав говорити про переклади Літургічної Комісії під проводом Патріярха Йосифа, але не можна було поминути, хоч лиш натяком, великої його праці, вложеної для видання цієї книги: ТОПІЧНОГО ВИДАННЯ АРХИЄРАТИКОНА.

Повертаючи до українських перекладів і видань наших літург-ічних книг довершених Літургічною Комісією під проводом пок. Патріярха Йосифа, що можна сказати про цю велетенську працю, зокрема про її характер? Перш за все, всі переклади наших літург-ічних книг, що проходили під безпосереднім наглядом і скрупулянт ною контролею Блаженнішого Йосифа, носять на собі печать його духа, печать його великої особистости. Ми це відчували тоді, пра­цюючи з ним, це відчувається сьогодні, читаючи ці книги. Різні люди співпрацювали в цьому ділі Блаженнішого: о. Степан Чміль при виданні Катехизму, о. д-р Ю. Федорів над виданням Молитовни­ка та перекладів, о. І. Хоменко у підготовці біблійних текстів для видання Євангелій та Апостола, великий вклад праці о. д-ра І. Гриньоха як богослова, та професора Василя Лева і його спів­працівників філологів, і деяких отців співробітників Блаженнішого, що тут не вичислені, — все це наша допоміжна праця і, може, цін­ний вклад у цьому ділі, але те, що дав Патріярх Йосиф усій цій праці, це його дух. Тому всі ці переклади мають такий маркантний характер, своєрідний стиль, що його схарактеризував Блаженніший у «Передслові» до видання Євангелій і Апостола. Не всім цей стиль подобався. Бо його не розуміли. Коли б всі ті, що читають ці пере­клади, мали хоч частинно ту глибину ума і відчуття глибинного змісту тих високотеологічних молитов, що їх Блаженніший передав з такою витонченістю вислову, як молитви Йорданського Во­досвяття, коліноприклонні молитви в день П'ятдесятниці, Воскрес-ний Канон, ієратичність мови у всіх літургічних молитвах та біблій­них перекладах, тоді не було б зайвих нарікань, або пошуків за легкими «сурогатами». Знаємо цілу низку різних перекладів, та вони не те, що вийшло з-під пера Блаженнішого і було перетоплене в гор­нилі його духа.

о. д-р Іван Тилявський